Українське питання на Паризькій мирній конференції

Тема: Українське питання на Паризькій мирній конференції.

Мета:

-      Допомогти учням розкрити і зрозуміти складність внутрішнього і зовнішнього становища України після Першої світової війни.

-      Розвивати у вихованців ораторські, акторські здібності, вчити їх працювати з історичними джерелами, документами, формувати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки з різними загальноосвітніми предметами, аналізувати і систематизувати знання, розвивати аналітичне мислення учнів.

-      Виховувати в учнів почуття любові і поваги до звитяжних сторінок історії, нетерпимість до будь-яких форм поневолення та дискримінації, розвивати національну гордість та патріотичні почуття, виховувати особистість, що відповідатиме всім критеріям усебічно розвиненої, високоосвіченої, sнтелігентної людини - формувати в учнів розуміння необхідності систематизації знань з різних предметів, щоб досягти цього.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: конференція

Методи уроку: методи «Мікрофон», робота в групах.

Обладнання: матеріали для роботи в комісіях, історична карта «Україна під чотирма окупантами», документи, інформаційні картки.

Очікувальні результати:

1.Чітко визначати причини небажання підтримки України країнами- переможцями в питанні самостійності.

2.Аналізувати наслідки вирішення українського питання на конференції в Парижі.

3.Дати власну оцінку позитивним і негативним наслідкам вирішення українського питання країнами переможцями.

4.Пояснювати своє ставлення до проблеми.

Основні вміння:

-   Визначати обставини, які зумовили рішення Паризької мирної конференції, їх вплив на геополітичну ситуацію в Європі;

-   Встановлювати суть «Українського питання» на Паризькій мирній конференції.

-   Проаналізувати територіальні зміни, що склалися в світі після завершення Першої світової війни.

Проблемне питання: Чому країни-переможниці не хотіли підтримати Україну в питанні створення незалежної держави?

Епіграф: Любов до Батьківщини збігається з любов’ю до всього світу. К. Гельвецій.

Підготовчий етап: окремі учнів отримали випереджальні завдання і виступають у ролі політиків, очевидців, дослідників. Визначено питання, які вони будуть готувати. Учням роздають документи, подають джерела інформації.

Основні поняття:

«Лінія Керзона» - умовна лінія розмежування території заселених українцями та поляками;

Рада Послів Антанти;

«Демаркаційна лінія» - визначення лінії державного кордону на місцевості.

Хід уроку.

І. Організаційний момент уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Учням пропонується пригадати, чи існувала в українців самостійна держава до 1919 року. (Гетьманщина, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство).

Метод «Мікрофон»:

1. Що вам відомо про Парижську мирну конференцію?

2. У вітальній промові до учасників Вашингтонської мирної конференції президент США Уоррен Гардінг проголосив: «...Переговори будуть словами народів, які втомилися від війни. Ми ні в кому не підозрює­мо ворога. Нічиє самолюбство не може бути принижене, жодна на­ціональність не має бути пригноблена, — ми сподіваємось встанови­ти кращий лад, що поверне спокій світові».

1)   З'ясуйте, якими були причини проведення цієї міжнародної конфе­ренції.

2)   3 якою метою і які договори було укладено?

3)   Чи справді результати конференції «не пригнобили жодну національ­ність» та «встановили кращий лад і повернули спокій світові»? Від­повідь обґрунтуйте.

Пов'язуємо нові історичні поняття, що будуть розглядатися на уроці (Лінія Керзона, Рада Послів Антанти) із життєвим досвідом учнів, з'ясовуємо глибину і правильність їх розуміння дітьми.

ІІІ. Сприйняття і усвідомлення навчального матеріалу.

Робота в групах.

Завдання: На  основі співставлення думок представників країн -

переможниць пояснити, чому країни - переможниці не хотіли підтримати Україну в питанні створення незалежної держави?

Для вирішення цього питання ми спробуємо поділитись на групи дипломатів, які представлятимуть учасників конференції

1. Делегація Англії

2. Делегація Франції

3. Делегація Америки

4. Делегація Польщі

5. Делегація України

6. Рада Послів.

Література:

Полянський П.Б. «Всесвітня історія. 1914-1939рр». Зміст договорів Сен- Жерменського та Тріанонського.

Учитель повідомляє тему, мету і завдання уроку.

Забезпечує широку ґрунтовну мотивацію навчальної діяльності:

-      зазначає, що з вивченням нового матеріалу складається загальна характеристика становища України в 1919 р.

-      наголошує чому країни переможці після Першої світової війни не хотіли підтримати Україну в питанні створення незалежної держави.

-      вказує, що всупереч запевнянням переможців про справедливе вирішення міжнародних проблем, договори, які були підписані мали яскраво виражений насильницький, суперечливий характер.

А тепер ми спробуємо організувати і проаналізувати відношення представників цих делегацій до вироблення українського питання.

Давайте повернемось у 1919 рік на Паризьку мирну конференцію. Змістом роботи цього зібрання було вироблення і підписання умов та договорів з переможеними державами.

На конференцію запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни, З новостворені держави. Найчисельнішою була делегація Америки. Переможені держави, а це вперше в історії дипломатії, не приймали участь у переговорах.

Важливе місце в роботі конференції займало питання, яке стосувалося статусу молодих держав що утворилися внаслідок розпадів великих імперій - Австро-Угорщини, Російської, Османської, тому, що вони мали безпосереднє відношення до нових кордонів у Європі.

Головування на Паризькій мирній конференції було передано французькому прем’єр-міністру Жану Клемансо.

В засіданні брали участь делегації таких країн:

1.   Великої Британії, на чолі з Ллойд Джорджем

2.   Польщі, на чолі з Прем’єром Угнацієм Падеревським.

3.   Спільна делегація Української народної республіки і Західної області Української Народної Республіки на чолі з Григорієм Сидоренко.

4.   Делегація Франції на чолі з прем’єр-міністром Жаном Клемансо.

5.   Делегація Америки на чолі з В.Вільсоном.

Проходить оприлюднення змісту Сан-Жерменського договору з Австрією (1919) та Тріанонського договору з Угорщиною (1920 р) і обговорення з учасниками прес-конференції.

Делегація США. Ми, представники українців в США та Канаді оголошуємо про свою підтримку на цій конференції делегації УНР і ЗО УНР. 1 просимо позитивного вирішення щодо українського питання, питання незалежності. Підтримку зголосив Іван Кушнір.

Ж.Клеменсо. Дякую. До слова запрошуються представники делегації України п.Григорій Сидоренко.

Г.Сидоренко. Наша делегація на Конференції Миру домагається визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти). Також ми просимо Антанту надати допомогу в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої армії генерала Денікіна.

Ж.Клеменсо. Ще на конференцію прибула спеціальна делегація на чолі з Дмитром Вітовським.

Д.Вітовськнй. Весною 1919 р. ми прибули в Париж. На цій конференції ми домагаємось за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР припинення агресії Польської держави проти ЗНУР.

Ж.Клеменсо. До слова запрошується п.Падеревський.

Падеревський. Ми хотіли б нагадати учасникам конференції, що українці - це колишні союзники Австрії і пробільшовицько настроєні політики. Створення України, як самостійної держави є перш за все в інтересах Німеччини та Австрії. А наша делегація Польщі, вимагає відновити кордон в межах 1772 року.

Ж.Клеменсо. Порадившись, Мирова Комісія висилає спеціальні місії до Варшави і Львова для вивчення питання припинення українсько-польської війни 1918-1919 рр.

А ми продовжуємо роботу конференції. І зараз свою думку, щодо вирішення українського питання висловлює Франція.

Делегація Франції. Французька делегація займає непримиренну позицію, щодо визнання української державності. Ми прагнемо створення в післявоєнній Європі держав, які б були складовою частиною «санітарного кордону» проти більшовизму і одночасно під нашою егідою стали б майбутніми союзниками проти Німеччини. Тому ми вимагаємо включення українських земель до складу Польщі.

Ж.Клеменсо. Дякую. До слова запрошується прем’єр-міністр Англії Ллойд Джордж.

Ллойд Джордж. А наша делегація стоїть на більш виважених підходах до вирішення українського питання. І тому ми категорично виступаємо проти анексії українських земель Польщею. Ми дотримуємося принципу: «не віддавати Польщі непольські території». А що стосується включення Галичини в склад Польської держави, то Польща не повинна поглинати населення, яке не є і не хоче бути польським.

Ж.Клеменсо. Отже, ми вислухали пропозиції держав учасниць конференції. І зараз нам необхідно прийняти Декларацію: «Декларація Верховної Ради союзних і об’єднаних держав з приводу тимчасового кордону Польщі» (грудень 1919р)

Запитання:

1.   Чи так звана, демаркаційна лінія відповідала етнічним кордонам Польщі та України?

2.   Яке відношення до українського питання американської делегації?

3.   Чи можна назвати питання, в яких делегації країн Антанти є єдиними щодо України?

4.   Згідно кордону, який встановлюється між Галичиною і Польщею під чиєю владою залишається Львів, Дрогобицький район (нафта)?

Ж.Клеменсо. Ми, країни Антанти, сьогодні, 25 червня 1919 року приймаємо рішення, згідно якого Польща має право окупувати Галичину «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд».

Рада Послів. Дозвольте не погодитись з цим рішенням, Рада Послів Антанти висловлює свою незгоду. Ми не погоджуємось на включення Галичини до складу Польщі.

Українська делегація. Наші позиції на Мирній Конференції слабнуть і причина цьому поразка української армії у війні з поляками і більшовиками. Надалі ми прагнемо самостійно вести переговори на конференції. Прагнемо відстояти свою незалежність.

Рада Послів Антанти. До цих пропозицій ми не будемо прислухатися, а приймемо своє рішення, згідно якого Галичина буде приєднана до Польщі, за умови надання українському населенню автономії.

Делегація УНР. Шановні представники держав - переможниць, а що ж буде з іншими українськими територіями?

Ж. Клеменсо. Зверніть увагу на документи, зміст яких лежить у Вас на столах. Згідно з цими договорами, які будуть підписані країнами Антанти, північна Буковина передається Румунії, Закарпаття входить до складу Чехословаччини.

Погляд очевидця.

Із вражень американського  кореспондента, присутнього на Паризькій мирній конференції

Коли хто-небудь розмовляв з поляками про їхні претензії до різних частин німецької тери­торії, вони звичайно заявляли: «Не судіть за декількома містами. Підіть у сільську місцевість і Ви побачите, що вона польська. Безглуздо з боку Німеччини претендувати на ці території тільки на тій підставі, що деякі міста є німецькими, у значній мірі через чи­новників та їхні сім’ї». Співрозмовник сприй­мав справедливість цих аргументів і переходив до обговорення справи Галичини. Він інформу­вав своїх польських колег, що пробував засто­сувати такі самі аргументи щодо Східної Гали­чини і що, згідно з його враженням, підкріпле­ним статистикою, у цьому краю, за винятком Львова й одного-двох міст, немає поляків, за винятком великих землевласників - того само­го класу, що виступав проти поляків у Познані і Східній Пруссії. Ентузіазм щодо принципу самовизначення раптово вщухав. їхні лиця, які перед тим майже наповнювалися слізьми під впливом розповіді про нещасну долю польських селян, насуплювалися.

Погляд дослідника (1)

  Лідери ЗУНР не раз ставали об’єктом критики (переважно в польських публікаціях) за свою непоступливість у територіальних справах - вони вперто стояли за кордон на Сяні,  хоч при тодішньому співвідношенні сил Україна не могла в жодному разі розраховува­ти на приєднання Львова. Чи, однак, який -небудь політик міг би зректись аспірацій до міста, яке для кожного українського патріота мало символічне значення? Більше того, чи більша гнучкість у питанні кордонів могла б урятувати існування  західноукраїнської державності? Це видається сумнівним. Польська сторона боролася не тільки за певну територію, також проти самого принципу українського суверенітету в Галичині. Можливий поділ цієї території прирікав би українську республіку на статус буферної державки, нездат­ної до самостійного існування, особливо в ситуації, колі незалежність Наддніпрянської України виявилася повною утопією.

Погляд дослідника (2)

Ha той час, коли українці були най­ближчими до успіху, до Галичини приїхала антантська місія, якою керував французький генерал Жозеф Бартельмі. Місія мала завдан­ня розв’язати польсько-український конфлікт : перекласти справу державної приналежності Галичини на рішення майбутньої Паризької хирної конференції. Ціною примирення мав стати територіальний компроміс з обох боків

Лінія розмежування двох ворогуючих сторін («лінія Бартельмі») залишала третину Гали­чини разом зі Львовом і Бориславсько-Дрогобицьким нафтовим басейном на польському боці, решта земель переходила до українців...

Пропозиції Антанти давали об’єднаній мо­лодій українській державі добрий шанс висто­яти у боротьбі з численними противниками.

Цей шанс не було використано... Свідо­мість українців не могла б погодитися з втра­тою галицької столиці. Українські керівники не сприймали ніякого компромісу: єдиною розв’язкою польсько-українського конфлікту для них могла б бути демаркаційна лінія по річці Сян.

Запитання:

—   Охарактеризуйте ставлення офіційних польських представників на Паризькій конференції щодо принципу самовизначення народів.

—   Сформулюйте проблему, яку відображають автори. Назвіть аргументи протилежних сторін.

V.  Підсумки уроку.

Запитання:

1.   Як ви вважаєте, чи справедливим було рішення країн Антанти?

2.   Який характер носили такі рішення (насильницький, суперечливий) ?

3.   Чому ж країни Антанти, країни переможниці не підтримали Україну в питанні створення незалежної держави?

4.   Якби Ви були б учасниками делегації України, які б ви привели аргументи для позитивного вирішення українського питання?

Групам пропонується завдання: Вирішення українського питання на Паризькій мирній конференції.

Позитивне	Негативне

Вчитель коментує відповіді учнів, спільно аналізуючи допущені помилки.

Вчитель пропонує учням висловити свою думку, стосовно підтримки України країнами-переможцями в створенні незалежної держави методом „Прес”.

Учитель. На сьогоднішньому уроці на основі співставлення думок представників делегацій країн-переможниць, я думаю, що ми зуміли розв’язати проблемне завдання: - Чому країни переможниці після Першої світової війни не хотіли підтримати Україну в питанні створення незалежної держави. Всупереч запевнянням про справедливе вирішення міжнародних проблем в ім я побудови співробітництва, договори, які були підписані мали яскраво виражений насильницький, суперечливий характер. Українські землі були розділені кордонами чотирьох держав.

Таке рішення на довгі роки прирікало український народ на національне пригнічення, чисельні жертви в боротьбі за свою державну незалежність проти польських, румунських, чеських та російсько-більшовицьких поневолювачів.

VI. Домашнє завдання.

Опрацювати конспект уроку.

Написати есе «Чому українська держава на західних землях не стала реальністю?».

Література:

1.       Грицак Я. Нарис історії України...

2.       Н. Полонська-Василенко «Історія України», К.Либідь, 1993 р.

3.       О.Субтельний «Україна, Історія» К., Либідь, 1993 р.

4.       Підручник П.Б.Полянського «Всесвітня історія», К. «Гелиза», 2002 р.

5.       С.В. Кульчицький, Ю.Г. Лєбедєва «Історія України, 10 клас», К. «Генеза», 2010 р.

6.       С.П.Мовчан «Міжнародні відносини 1918-1939 рр. в курсі всесвітньої історії  зарубіжних країн» (методичні рекомендації) Л. 1996 р.

7.       Chojnowski A. Ukraina. Historia pan’stw s’wiata w XX wieku. – Warszawa, 1997.

8.       Рaliy М. The Ukrainian-Polish Defensive Alliance, 1919-1921. - Edmonton, Toronto, 1995.

Додаток 1.

Сен-жерменський мирний договір.

(10. IX. 1919)

Мирне врегулювання з двома частинами Австро-Угорщини здійснювалося через підписання з ними окремих договорів. Угода з Австрією була підписана у вересні 1919 році у паризькому передмісті Сен-жермені. Австрія втрачала Південний Тіроль та Істрію, які відходили до Італії, і великі території на користь трьох нових держав: Чехо-Словаччини, Польщі та Югославії.

Землі, що відходили до Чехо-Словаччини, включали деякі населені власне австрійцями. У цілому, особливо в Судетській області, у кордонах Чехо-Словаччини опинилося понад З мільйони німецькомовного населення.

Австрія була тепер маленькою гірською країною з населенням 6,5 Еміліанів чоловік. Третина населення проживала в австрійській столиці Відні. Австрії було заборонено будь-коли об'єднуватися з Німеччиною. Чисельність австрійської армії обмежувалась ЗО тисячами вояків.

Додаток 2.

Декларація Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу тимчасового

кордону Польщі.

(8. XII. 1919)

Найвища Рада держав Антанти визнає ,що східний кордон Польської держави проходить від Гродно на Ялівку, Немирів, Брест-Литовський, Дорогуськ-Устилуг, на схід від Хрубешова через Крилув і далі на захід від Рави-Руської і на схід від Перемишля до Карпат.

Додаток 3.

Тріанонський мирний договір.

(04. III. 1920)

Коли мирні переговори рухалися до завершення, угорські комуністи на чолі з Бела Куном захопили владу в Будапешті. Відтак підписання мирного договору було відкладено до повалення комуністичного уряду. Після того як це сталося, новий угорський уряд на чолі з майбутнім диктатором країни адміралом М. Хорті, у березні 1920 році у Тріаноні підписав угоду.

Дві третини угорської території передавалися Чехо- Словаччині, Югославії та Румунії.

Внаслідок територіальних втрат населення Угорщини скорочувалося з 18 до7 мільйонів чоловік.

Чисельність угорської армії обмежувалася 35 тисячами вояків.